хто

кого́, кому́, кого́, ким, на ко́му, ко́ло ко́го, займ.

1) пит. Означає питання: яка людина людина (істота)? || У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають у відповіді "всякий, кожен". || У риторичних питаннях і вигуках, які передбачають негативну відповідь: ніхто, нікого, нікому і т. ін.

2) відносний. Уживається в ролі сполучного слова (також із співвідносними сл. той, то в головному реченні); людина (істота), яка ... || Уживається на означення особи, про яку йдеться в головному реченні.

3) Уживається із вказівним або видільним значенням (також із частками он, ось, от); який, той, цей. || Про одного з багатьох. || розм. Те саме, що дехто. Багато хто. Невідомо хто.

4) Уживається з розділовим значенням – при зіставленні двох або кількох речень: одна (людина) – інша (людина), ті – інші (про людей, істот). || Уживається для вирізнення якої-небудь особи, істоти з ряду подібних; у сполученнях: хто-хто, а ...; кого-кого, а ...; кому-кому, а ... і т. ін.

••

Хто де ; Де хто — в різних місцях.

Хто що — один це, інший те.

Хто як — той так, інші інакше.

5) Уживається із знач. неозначеності: хто-небудь, яка-небудь людина, істота: хтось. || У реченні, яке виражає питання. || У складі деяких сполучень: байдуже яка людина, будь-яка з можливих. Хоч би хто там був.